Вчителька, мікрорайону нашого жителька

Day 4,241, 11:26 • Published in Ukraine Ukraine • by UkrFloppa De Elite
Дратуті шановні носії спор правди чи ще там чого

Давненько я не псував ефір своїми текстовими вихлопами, а так як в даний час мою РЖ тушку транспортує металева ковбаса з пункту А в пункт Б, вирішив трохи пографоманити.



Початково я думав написати нарешті про «соціальний експеримент», що мав місяць майже місяць назад та про мемну прірву між гравцями ерепаблік, але десь тиждень назад чи так Бот викликав в мене хвилю ностальгії за шкільними роками, тому мабуть напишу кілька історій з цього прекрасного періоду свого життя. (а срачі у вас самих без моєї допомоги вдаються)

Як там кажуть, все написане далі – вигадка, персонажі – актори, я не я, і срака теж, зрозуміло, не моя. Дещо з цього я просто шкрябав в чаті десь рік тому, якщо вже читали – можете закривати, тільки не забудьте поставити перед цим лойс.

Власне, я вже не пам*ятаю точно як до цього все докотилося, а використувавати пошук по повідомленням мені лінь, але точно щось було про совковий менталітет та нашу шкільну освіту, де мені одразу згадалася моя перша вчителька.
Забігаючи наперед, і узагалі, щоб трохи виправдати заслуженого ветерана педагогіки, скажу що вона була ще не самою... цікавою, паралельному класу повезло з «другою мамою в другому домі» ще більше, але тим не менш, цей персонаж був доволі епічним, і уособлював в собі майже усі стереотипи з мемів та скетчів про вчителів та совок. А, ну і ще, волею фатуму, нам була послана компенсація за психологічні травми початкової школи у вигляді повністю діаметрально протилежного класного керівника на 5-9 класи.



Насамперед, любов до «колективізму» та «культурно-масових заходів». Звісно, здавалося би, немає нічого поганого щоб заохочувати діток брати участь в якісь художній самодіяльності. Але як ми знаємо, якщо у нормальних педагогів це мила та приємна для всіх розвага, то у совкових – це виконання обов*язку: все має бути визубрене на зубок, всі мають стояти по стійці струнко і чеканити слова, перетворюючи дитячу виставу на якусь аллюзію на армійський парад.

Епічно було, як в першому класі, з тих чи інших причин 4 людей не змогли відвідати якийсь захід в актовому залі. Їм було сказано встати, підійти до дошки, після чого їм була прочитана лекція про несвідомість та безвідповідальність, з вишенкою на торті у вигляді «дивіться діти, це відщепенці, вони не хочуть бути частиною нашого колективу, вони вважають себе кращими».



Ще кумедною та доволі показовою була ситуація, яка сталася коли ми святкували велике свято «8 березня» (яке вона обожнювала мабуть більше ніж 9 травня, адже тут і хлопців можна було повчити тому, як вони всім зобов*язані ХХ-хромосомним людям і мусять життя покласти заради них, і вдячностей від батьків зібрати) у кахвешці. Діти собі граються, веселяться, батьки заправляються етаноловмісними речовинами, всі здається щасливі та задоволені...

Але тут наша люба вчителька встає, заставляє дітей пошикуватись як на лінійку, і голосом вождя пролетаріату прорікає: «І так діти, чого по-вашому ми тут зібралися?»
- Щоби поковбаситись! – відповідає мій однокласник.



Здавалося би, невинний дитячий жарт, всі батьки сміються... як би не так, наша вчителька здіймає істерику, починає шарпати та кричати на цього хлопця переходячи на ультразвук(навіть піддаті батьки почали потроху тверезіти від цього сюрреалізму), мовляв, хто ти па жизні, якої ти масті, де твої батьки, скотина, ану йди геть звідси(нічого звісно що він теж заплатив за кафе, де мабуть чекав попасти на дитяче свято а не N-ий з*їзд КПРС). Заслужену педагог_ессу втихомирили таки, але осад лишився.



Узагалі цей мій однокласник був її «улюбленцем», так як він мав специфічне почуття гумору та грішив вільнодумством, тому автоматично був в її очах «елементом що розкладає дисципліну», і вона часто вдавалася до доволі екстремальних та насильницьких засобів у його вихованні. Був навіть випадок коли ця мила 55-річна жіночка дала цьому хлопцю підсрачника ногою, якого б не посоромився боєць ММА, а, ну і ще звісно піджартовування над його зовнішністю та натяки на його неповну сім*ю. Мушу зазначити, хлопець цей потім не лишився в боргу, і щороку на день вчителя клеїв до її підсобки парну кількість квітів з якоюсь запискою на латині, а в 11 класі явився особисто.

Власне, тут ми плавно переходимо до найцікавішого пункту – оце лицемірство і лебезіння перед «власть имущими» чи просто впливовими людьми, рівня оповідання «Товстий і тонкий» авторства А.П. Чехова. Наскільки жорстокою та безжальною вона була до дітей, які, на її думку, були із «менш соціально захищених сімей», настільки ж вона стелилась перед тими, чиїх батьків вона боялася.
Тут узагалі, до речі, була доволі кумедна ситуація з вашим покірним слугою: сам по собі я доволі небалакучий, і мав з дитинства властивість дипломатично та розмито відповідати на особисті питання, в той час як мої батьки не особливо йшли на контакт з цією панянкою (в той час як більшість ходили бити чолом і носили букети і пакети з дарами). Крім того, вона здогадувалася що я з відносно заможної сім*ї, чула що бував частенько за кордоном(цей типаж як бабці на лавці – все рознюхують), а потім колись, коли треба було прикрутити підставку до парти чи щось таке, її потім дуже насторожило що мій батько не став здійснювати цей ритуал особисто, а відправив фахівця(якому ця жіночка одразу не сподобалася, тому він відповідав односкладно на всі її спроби вивідати з нього щось)...



В мікросхемах її міжвушого простору сталося якесь коротке замикання, і не знаю яким чином вона дійшла до такого висновку, але почала вважати що в мене батько не просто батько, а хрещений батько, як в Маріо Пьюзо. (спойлер – смію розчарувати, це не так). Так чи інкаше, я був від цього у виграші, бо це заробило мені повний імунітет до її вибриків, а одного разу, коли вона будучи в поганому настрої, ненароком назвала мене свинею за не дуже гарний почерк, аж заікнулася після того як вона вимовила це харамне слово, і потім всю решту дня співала мені дифірамби, і поставила 4 дванадцятки за всі наступні після цього злочину уроки.

Який контраст, еге ж?



Ще, раз я згадав про «несунів-пілигримів з дарами», у неї була нав*язлива ідея з модернізацією класної кімнати до космічного рівня, тому нам частенько замість уроку доводилось вислуховувати які в нас батьки жлоби, що в паралельному класі скинулись і купили для класу відеомагнітофон з великим телевізором/диван зі шкіри жирафа/тощо. До речі, одна дівчинка, а точніше її батьки, таки частково відгукнулись на її ремстування і встановили за свій кошт в класі флуоресцентне освітлення, купивши своїй доньці віп-пасс на 10+ з усіх предметів крім англійської (бо її викладали окремі вчителі). Узагалі, з цією дівчинкою теж було потім смішно, коли завершилась початкова школа, і на кожен предмет вже був свій вчитель, віп-пас було втрачено, тому, образишись, вона за півроку покинула нашу школу, бо, цитата «її тут недооцінюють».



Хоч я не згоден з ніцшеанським виразом про «те що нас не вбиває – робить нас сильнішими», скоріше – «те що нас не вбиває зразу – вбиває нас повільно», але все-таки мушу зізнатись, я таки багато за що вдячний своїй першій вчительці. Хоч її вчинки і позбавили безтурботності та наївності дитинство моє і моїх однокласників, зате дали нам непогані життєві уроки і приклади того, чого робити не треба.

Я думаю в цій вчительці кожен впізнає якусь особу, яку він зустрічав в той чи інший момент свого життя: на роботі, в університеті, в урядовій установі, будь-де. Або просто сприйме її як збірний образ тої системи та цінностей, які успадкувались нами від одного «нєрушимого» союзу – спадок, який зіпсує ще не одне життя, і який доведеться відмивати ще не одне покоління.